Шевченківські концерти

(1902 р., зі спогадів Дмитра Дорошенко)

На весну 1902 року, десь у березні чи на початку квітня ук­раїнська колонія в Петербурзі святкувала Шевченкові роковини. Звичайно в день смерти поета відправлялася урочиста панахида в Казанському соборі, що стоїть на головній вулиці - Невському проспекті - і є одною з головних церков столиці. На цю панахи­ду сходилося багато людей, і тут можна було побачити визначних діячів, письменників, учених і мистців, які явилися віддати поша­ну пам'яті великого українського поета. Увечері (не завжди того самого дня, часом і значно пізніше) відбувався концерт, чи як ка­зали в Галичині, академія. Порівнюючи не так давно перед моїм приїздом уряд почав дозволяти Шевченківський концерт, перед тим святковано пам'ять Шевченка напівприватним бенкетом десь у ресторані. Для концерту винаймалася одна з найбільших і найкращих зал столиці. Концерт, на якому я був, відбувся в залі Благородного зібрання (себто шляхетського клубу) під фірмою Товариства імені Шевченка й на його користь. Це вперше в моїм житті я був на Шевченківському концерті, і можна собі уявити, як жадібно придивлявся і прислухався до всього, що відбувалося в мене перед очима! Входячи до зали, я побачив, що багато сту­дентської молоді - студентів і курсисток - були в національних уб­раннях, це давало мальовничий вигляд публіці, а було присутніх, певно, не менше, як дві тисячі, а може, й більше, бо на початок концерту зала була виповнена по самі береги. На сцені стояв гарно удекорований великий бюст Шевченка. Концертова програма була складена добірно. Окрасою її була декламація батька українського театру Марка Кропивницького, який на той час грав із трупою О. Суслова в Петербурзі. Він декламував «Чернець» Шевченка, що вважався за його «коронний» номер. Співав цілий ряд артистів ім­ператорської опери, в якій завжди служили українці-співаки, які взагалі славилися своїми голосами. Незадовго перед тим членам імператорських театрів було заборонено виступати на публічних вечорах під своїм іменем. Вони обходили цю заборону в той спосіб, що замість імені ставили три зірки, але публіка знала, хто ховаєть­ся під тими зірками й оваційно вітала появу на естраді знамени­тих співаків. За моїх часів найчастіше виступав тенор Григорій Морський. Співав, розуміється, і прекрасний студентський хор, що розучував свої номери в Андріївській школі. Репертуар соло­вих і хорових точок складався з безсмертних композицій Лисенка, цієї найкращої музичної інтерпретації «Кобзаря».
Для мене одначе найбільшою атракцією концерту було вступне слово, яке мав промовити голова товариства імені Шевченка, відомий український письменник Данило Мордовець, сеньйор ук­раїнських письменників у Петербурзі. Це я вперше у своїм житті мав почути прилюдну промову в українській мові. Мордовець, то­вариш і майже одноліток Костомарова, був відомий серед широ­кої публіки в Росії як автор цілої низки історичних повістей росій­ською мовою на українські сюжети. Особливо популярні були його повісті «Сагайдачний», «Цар і гетьман», «Архімандрит-гетьман», «Тиміш» та інші. Навіть у своїх повістях з московського життя вво­див він українські моменти, підкреслюючи вищість українського побуту і народної культури в порівнянні з московськими. Писав Мордовець і українською мовою невеличкі оповідання з народно­го життя, а під кінець життя писав по-українському й повісті іс­торичні («Палій, воскреситель правобережної України», «Дві долі», «Келих Карла XII» та інші). На сторінках петербурзьких газет лібе­рального напрямку, головно в «Новостях», виступав Мордовець з статтями в обороні української справи проти нападів і глузування з боку російських літератів націоналістичного напрямку. Серед ук­раїнських кругів був він дуже люблений за свою м'яку, лагідну вда­чу й готовність помогти землякові у кожній справі. Був популярний «дід Мордовець» і серед молоді, як її приятель і опікун.
З довгою білою бородою, мов патріарх, зійшов він на естраду, - його піддержували при тім під руки, був уже доволі немічний. Низенько уклонився перед бюстом Шевченка і вийняв з кишені якийсь часопис. Розгорнув - це було число американсь­кої «Свободи». Про існування української преси за океаном у нас мало хто за тих часів і знав, а своєї в Росії не було ще й духу. На тому й побудував Мордовець свою промову. От дивіться, казав він, куди сягнули слова Шевченка - аж за океан. І там знають та шанують нашого Кобзаря.... Очевидно, старий не міг додати: за океаном вільно лунає наше слово, а у нас йому нема волі! Старого довго й одушевлено вітали рясними оплесками. Програма кон­церту й ціле виконання були бездоганні й могли задовольнити найвибагливішого слухача, але закінчився він так, що засмутив і розчарував не тільки мене, а ще й багато кого з присутніх: піс­ля концерту почалися танці! Це була специфічність українських концертів у Петербурзі, (Цього ніколи не бувало у Києві та інших містах на Україні під час Шевченкових роковин) з якою боролися члени Громади, але усунути яку цілком удалось лиш згодом; здається, що вже в слі­дуючім 1903 році Шевченкові роковини обійшлися без танців, які, по суті, виявляли неповагу до пам'яти поета. Коли в розмовах з упорядчиками концерту висловлював я своє обурення з приводу танців, то мені пояснили, що для широкої публіки «малоросів» оті танці являються одною з принад українських вечорів, а що метою концерту є також мати якнайбільший прибуток, то й до­водиться, мовляв, толерувати танці на Шевченкових роковинах.
Між іншим, я тільки пізніше, вже як став членом ук­раїнської студентської Громади, дізнався, що більша части­на доходу, по умові між управою Товариства імені Шевченка і управою студентської української Громади, йшла до каси Громади на політичні цілі. Робилося це в той спосіб, що певні члени Громади вносили прохання до управи Товариства про уділення їм матеріальної допомоги. Одержавши цю допомо­гу, вони вносили її до каси Громади, і сконтролювати це влада не мала способу. Навіть не всі члени управи Товариства були втаємничені в цю патріотичну махінацію, бо не всі, наприклад, поділяли характер тієї політичної діяльности, яку провадила молодь. Прибутки з Шевченківських вечорів бували великі, і до каси Громади переходило часом по кілька тисяч рублів. Ніхто й не догадувався, що видання Української революційної пар­тії» у Чернівцях або у Львові друкувалися на гроші з доходу Шевченківських вечорів у Петербурзі.
Я згадав за участь Кропивницького в Шевченківському концерті. З Петербургом були зв'язані початки його сценічної діяльности, коли він стояв на чолі своєї славної трупи і пожинав лаври серед столичної публіки, коли він грав перед самим царем Олександром III, а петербурзька преса співала йому дифірам­би. В його трупі були тоді такі сили, як Марія Заньковецька, Микола Садовський, Опанас Саксаганський, Ганна Затиркевич- Карпинська, ці корифеї українського театру, які піднесли його на небувалу височінь. Столична публіка, яка мала своїх визначних акторів і бачила ріжних славних артистів закордонних, була за­хоплена грою трупи Кропивницького, і навіть сам принциповий ворог українства, видавець україножерної газети «Новое Время» Суворін присвятив українському театру цілу книжку, в якій з особливим захопленням писав про гру Заньковецької й самого Кропивницького. Тепер ці часи минули. Трупа Кропивницького давно розпалася, і він грав по чужих трупах та гастролях (гостин­них виступах). Сам Кропивницький вже постарів, став трохи глу­хий, але в своїх ролях драматичних і комічних був незрівнянний. До Петербурга наїздили час від часу другорядні українські трупи, в яких іноді виступали й Кропивницький або Заньковецька, але колишнього фурору, як це було в 1886 році, спектаклі тих труп вже не викликали. Грали вони вже не в центрі столиці, а на її периферії і вже не збирали тої численної публіки, як було колись. Але для свідомішої частини української колонії в Петербурзі приїзд української театральної трупи по-старому був свого роду святом. З-посеред цих труп визначалася трупа під управою О. Суслова (грала в 1902 і 1903 роках), яка мала в своїм складі дуже гарні співочі сили, між ін. артистку Дарницьку, яку називали «Заньковецькою в мініатюрі». От в цій трупі виступав і Кропив­ницький. В іншій трупі, під управою А. Волика (1904 р.), виступа­ли і Заньковецька і Кропивницький разом. Виступи обох славних корифеїв були їх справжнім тріумфом. Суслов, так само як і Во­лик, давав вистави, дохід яких призначався на користь Товариства імені Шевченка або Добродійного видавничого товариства.

 


Інформація про інші проекти на сайті kvideo.com.ua